Людина та світ

Цікаві факти...

1 вересня - день, безумовно, важливий. Святковий настрій, що бігають там і тут величезні букети, через які ні-ні та й промайне світленький бантик або чубата верхівка - все це чіпає за душу, навіває ностальгію, занурює на час у безтурботне дитинство. Але якщо подумати: чи схожі ці дні з тими, що переживали колись ми - дорослі - багато років тому? І що ж таке все-таки перший учитель: борошна вибору або "на кого Бог пошле"?

В "наше" час вчителів не вибирали.

Дітей було більше, люди були простіші, вчителі ... Взагалі-то їх і тоді вже вистачало різних: як професіоналів, так і людей, забрели в дану професію випадково. Але батькам доводилося сподіватися на долю. Адже "ставати в позу", мовляв, цей учитель мене не влаштовує, подайте-но іншого, було абсолютно неприпустимо. А вже про те, щоб поскаржитися на вчителя, не могло бути й мови. Повага до даної професії було непорушним. На жаль, цим багато хто користувався зовсім не по праву. Батькам же залишалося тільки сподіватися на кращу долю для свого чада, або всіляко шукати підходи до наявної наставниці. Підходи, до речі, вже тоді були ой які різні!

Тепер все інакше. Батькам не тільки представилася можливість вибирати школу для своєї дитини, але й познайомитися заздалегідь з педагогами, порівняти, вибрати кращого. Ось тільки поняття про краще в даному випадку дуже суб'єктивно. Основні критерії відбору - вік, педагогічний стаж, категорія, особисті якості. Отже, кому віддається перевага - молоденької вчительки, недавно закінчила ВУЗ або тієї, яка в питанні викладання "собаку з'їла"? Зазвичай верх бере друге. Але ж методики, за якими найчастіше навчають педагоги "в роках" давно вже застаріли. Час диктує свої підходи до сучасної молоді, та й до викладання в цілому, і дітям займатися за радянськими шаблонами тепер вже зовсім нецікаво. У молодих же вчителів є шанс опинитися з дітьми "на одній хвилі", зрозуміло, при правильному підході і певному старанні. Вони не пригноблені шаблонністю радянської школи, більш вільні у судженнях.

Тепер про категорії. Особисто була свідком того, як батьки ледь не побилися за місце в класі у вчителя з вищою категорією. Але, поспілкувавшись з іншими педагогами, я почула: «Та вона просто кар'єристка! Головне, щоб усе було ідеально на папері, а діти - на другий план. Ці здачі на категорію - така тяганина! Весь вільний час забирають! Коли вже тут до дітей підходи шукати та методики розробляти ... "І знову ж особисто була свідком, як потім в середині навчального року деякі батьки перевели своїх дітей з класу цього педагога в іншій - без усяких категорій.

Ну а вже про особисті якості говорити можна нескінченно. Яким все-таки вчитель має бути? Важко сказати. Перша моя вчителька була неприваблива, якась незграбна, з вічно нечесаною копицею чорних-пречерних волосся. Ми, діти, спочатку боялися до неї підійти і називали "Бабою-Ягою". Але вже назавтра бігли стрімголов в клас, в передчуття зустрічі. І всі чотири перших роки ми все більше закохувалися в неї - добру, розумну, люблячу дітей і живе тільки ними, їхніми інтересами, їх проблемами. Два роки тому її не стало. І ми - колишні школярі - дізнавшись про це, з'їхалися з усіх кінців країни. Я теж приїхала в місто свого дитинства, щоб віддати Дань пошани першої моєї вчительки.

Не знаю, як повинен виглядати педагог, як повинен подати себе. Не знаю, як повинен говорити - знаю лише одне: він повинен любити свою справу, любити дітей. А батьки все-таки повинні вибирати. Дай Бог нам усім зробити правильний вибір.